ЦЕНТУМ м.Шепетівка

Календар
«  Листопад 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 26
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Національно-патріотичне виховання

21 листопада — День Гідності і Свободи

 Невід’ємною традицією сучасних свідомих українців є належне вшанування громадянського подвигу, патріотизму й мужності героїв, які виступили на захист демократичних цінностей та не пошкодували навіть власного життя задля оновлення Української держави.

Саме ці українські народні герої відстояли національні інтереси та європейський вибір України, визначили цивілізаційний шлях для майбутніх поколінь. Своєю непохитністю та самопожертвою герої майдану заслужили шану та повагу усіх співгромадян.

Цьогорічні заходи до Дня Гідності та Свободи проводяться під гаслом «Вільні творять майбутнє!». Адже увесь час — під час і з моменту Революції Гідності — триває процес невтомного творення нових інституцій, нових пластів у суспільстві. Два роки тому українці зробили свідомий вибір, коли перебороли страхи і взяли на себе відповідальність за долю країни.

21 листопада — це день, коли ми думаємо про майбутнє, але, водночас, пам’ятаємо тих, хто віддав життя в боротьбі за це майбутнє.

Епіцентром основних подій Революції гідності став Київ. 21 листопада 2013 року близько 22:00 на майдані Незалежності почали збиратися учасники мітингу, незабаром їх було 1500 осіб.

Увечері 22 листопада відбувся мітинг, у якому взяли участь уже близько 3–5 тис. людей. А 24 листопада Києвом пройшли та провели мітинг на майдані Незалежності вже понад 100 тисяч прихильників євроінтеграції. Протести відбулися також у Львові та Харкові.

Протягом 25–27 листопада почалися страйки київських студентів, а 28-го відбувся загальностудентський страйк. Увечері 29 листопада на Євромайдані влаштували великий мітинг із закликами до відставки уряду та дострокових виборів у парламент.

Кривавою виявилася ніч на 30 листопада. Тоді для розгону Євромайдану було застосовано силу. О 4 годині ранку, коли на майдані Незалежності залишалося близько 400 протестувальників, серед яких було багато студентів, площу оточили озброєні бійці «Беркута».

Настав переломний момент у революційних подіях. Протести перетворилися з проєвропейських на антиурядові та стали значно масштабнішими.

1 грудня в Києві на акції протесту вийшло близько півмільйона людей. О 12:30 на майдані Незалежності відбулося Всеукраїнське народне віче.

Протягом 2–7 грудня по всій Україні тривали великі проєвропейські та антиурядові мітинги. Протестувальники в Києві остаточно захопили Будинок профспілок та КМДА. Тривали різні акції протесту біля Адміністрації Президента і Генеральної прокуратури.

Мітинг 8 грудня увійшов в історію під назвою «Марш мільйонів», оскільки на майдані Незалежності зібралося близько мільйона громадян України, яким була небайдужа доля їхньої держави.

Але вже 9 грудня з настанням темряви внутрішні війська та спецпризначенці розпочали атаки на блокпости та барикади Євромайдану в урядовому кварталі. У ніч на 11 грудня силовики спробували штурмувати Євромайдан.

У «День гідності» 15 грудня протестувальники висунули вимогу Януковичу звільнити всіх політв’язнів, а Євромайдан ухвалив резолюцію, яка забороняла йому підписувати угоду про вступ України в Митний союз.

У неділю 22 грудня на майдані Незалежності в Києві відбулося четверте народне віче, на якому було ухвалено резолюцію про створення загальнонаціональної організації Всеукраїнське об’єднання «Майдан».

Новий 2014 рік на майдані Незалежності в Києві зустрічали сотні тисяч українців. За деякими даними, на площі було близько півмільйона людей. Усі присутні виконали Гімн України, у такий спосіб було встановлено рекорд України.

16 січня 2014 року у Верховній Раді України з порушеннями було прийнято 10 законів, названих «диктаторськими», якими звужувалися права і свободи громадян, закладені в Конституції України.

19 січня, у свято Водохреща, на народному вічі кілька десятків тисяч мітингувальників висловили своє обурення ухваленням «законів про диктатуру». Поступово мирна акція переросла в жорстке протистояння. У ході зіткнень мітингувальники підпалили автобус «Беркута», а самих бійців закидали камінням і петардами. Спецпризначенці застосували спецзасоби і заборонений законодавством водомет.

Кривавим для України виявився День соборності 22 січня. Близько 8-ї ранку «Беркут» пішов у наступ на вулиці Грушевського: почав розбирати барикаду й затримувати людей. Протестувальники перейшли в контратаку і повернулись на попередні позиції, а силовики відійшли за спалені автобуси. Внаслідок атаки спецпризначенців близько 200 протестувальників були поранені.

Палкий патріот України і охоронець Євромайдану 20-річний вірменин з Дніпропетровської області Сергій Нігоян отримав чотири вогнепальні поранення: одне в шию, решта — в голову. Того ж дня було застрелено білоруського активіста Михайла Жизневського.

Ситуація у країні значно загострилася. З 22 до 27 січня в різних містах майданівцями було захоплено 10 держадміністрацій. Також мітингувальникам вдалося захопити Український дім, який спецпризначенці могли використати для атаки на них. Злякавшись протестів, 28 січня Верховна Рада України скасувала «диктаторські закони», а Прем’єр-міністр та уряд пішли у відставку.

29 січня Верховна Рада ухвалила законопроект щодо амністії учасників акцій протесту. 15 лютого мітингувальники почали звільняти КМДА.

18–20 лютого — пік Революції гідності. Відбулися криваві сутички в центрі Києва, було підпалено Будинок профспілок та вбито багатьох євромайданівців, які стали героями «Небесної сотні».

20 лютого Верховна Рада прийняла постанову «Про засудження застосування насильства, яке призвело до загибелі мирних громадян України». 21 лютого лідери опозиції підписали з Януковичем угоду, але Євромайдан не визнав її і вирішив іти до кінця.

У ніч з 21 на 22 лютого Янукович втік. Верховна Рада України 328-ма голосами підтримала постанову про усунення його з посади Президента України.

Люди, які ціною власного життя змінили історію України, активісти, які полягли на Майдані, були з різних куточків України, різних національностей, різного віку й віросповідання, різних професій. Але їх назавжди об’єднали любов до України та прагнення змінити життя кожного українця на краще.

Сотні сердець згоріли за перемогу і запалили ще мільйони сердець. За рідну Батьківщину, за наше з вами майбутнє сини України поклали свої голови на київському Майдані, на донецьких землях. І наш з Вами обов’язок перед «Небесною сотнею» — продовжити боротьбу і виграти бій за кращу долю українського народу.

Слава Україні! І вічна пам’ять героям!

 

11 квітня -Міжнародний день визволення в'язнів фашистських концтаборів

Історію можна переписати, але  документи, що зберігаються в архівах все одно будуть відображати події, факти того чи іншого її періоду. 

Однією із самих страшних сторінок історії українського народу є період Великої Вітчизняної війни. Вона принесла неймовірні випробування та страждання. Грабуючи народні багатства України, знищуючи населення, німецькі фашисти намагалися поставити народ на коліна, використати їх як робочу силу для потреб рейху та його збройних сил. З цією метою на України було введено режим рабсько – кріпосницької праці.

Найстрашнішою була рабська праця в’язнів концентраційних таборів, полонених військовослужбовців, остарбайтерів, вивезених на роботи до фашистської Німеччини, країн західної Європи.

Але особливо негативно вона відобразилась на найменш захищеній категорії цивільного населення – дітях, народивши історично унікальний феномен воєнного покоління.

Вже починаючи з початкового етапу,  війна докорінно змінила життя неповнолітніх громадян України.

16 грудня 1942 року вийшов наказ начальника генерального штабу верховного головнокомандувач збройними силами Германії генерал – фельдмаршала Кейтеля з грифом «Секретно». В ньому  йшла мова про методи боротьбі з партизанами та мирним населенням . «Ця боротьба немає  нічого спільного з лицарською поведінкою солдат за правилами Женевської конвенції…Війська мають право і зобов’язані використовувати будь-які  засоби без обмежень також проти жінок і дітей , якщо тільки це приводить до успіху…»

Неповнолітні  голодали, масово вмирали від інфекційних хвороб.

Жертвами нацистського терору ставали в першу чергу вихованці дитячих будинків, хворі в лікувальних закладах. Дітей –інвалідів просто знищували, або морили голодом. Вихованці дитбудинків ставали «живим товаром» в руках окупантів.

1943 рік. Ретцевський дитячий будинок неподалік Берліну. Сюди переміщають групу   замучених дітей із окупованих територій України та Білорусії. Їх використовують в якості   примусових донорів . Гітлерівці вважали, що кров вимучених дітей особливо цілюща, бо вона   « без  всяких шкідливих добавок».

Окупанти використовували працю дітей і підлітків на окупованій території, а також примусово вивозили їх до Німеччини. В цілому жорстоку, тяжку доля остарбайтерів , за скромними підрахунками» пізнали понад 45 тисяч дітей у віці до 16 років, які були вивезені з України.

Окремо треба сказати про долю дітей, які були включені до сфери реалізації нацистської програми «Lebensorn». Цей перспективний проект був спрямований на поповнення людських ресурсів рейху за рахунок  виявлених на окупованій території неповнолітніх, які мали «еталонні» расові ознаки і повинні були виховуватися «в стерильній націонал-соціалістичній атмосфері» Німеччини. Теоретично  таких дітей повинні були відбирати тільки з числа німців, але в їх числі було багато українських дітей із зовнішніми ознаками і  схожостями з представниками «арійської нації». Характеризуючи ці заходи, італійський журналіст Ф.Руссо писав : «У дітей нордичного типу вимірювали ніс, лоб,  досліджували  волосся, кров, ходу, змальовували профіль… . Всіх тих, кого відбирали з оцінкою «расово придатний» направляли в сиротинець «Lebensorn» для іноземців. Були сугубо німецькі…в яких малолітні слов’яни ніби розтавали ….Від дітей вимагали забути рідну мову, вивчити німецьку, дотримуватись національних традицій». За  деякими даними, із загальної кількості дітей вивезених до рейху з метою їх асимеляції, на Батьківщину повернулось тільки 40%.

Самою страшною сторінкою  в системі  жертв нацизму займають діти, які стали в’язнями   концентраційних таборів та інших  насильницьких таборів .

У концентраційних таборах, багато з яких були «таборами смерті»,  проводилось фізичне знищення представників всіх вікових категорій  «неповноцінних народів». Більшість  «таборів смерті» знаходились на окупованій території Польщі: Треблінка, Бельцек, Собібор, Майданек, Освенціум. Знищення людей в таборах смерті було поставлено на промислову основу.

Аушвиц (Освенціум) – один з найбільших гітлерівських таборів смерті, створений в Польщі в травні 1940 року, в 60 км західніше від м.Краков. В червні 1941 року за наказом Гімлера табір було оснащено газовими камерами. Штат було укомплектовано спеціально навченим персоналом есесівців  за програмою « кінцевого рішення». З часом табір  складав цілу систему  таборів: Аушвіц, Біркенау, Моновіце, Голешау, Явішовіц, Нейlахс, Блехамер та інші. Основні- Аушвіц, Біркенау, мали понад 620 житлових бараків та службових приміщень. В таборах Освенціуму  постійно перебувало від 180 до 250 тисяч в’язнів. Як встановлено слідством,  до Освенціуму щоденно прибувало  від 3 до 5 залізничних ешалонів  по 1,5 - 3 тисячі в кожному. Із кожного вагону німці відбирали від 200 до 500 чоловік, найбільш підходящих для робіт в таборах , інших же відправляли до газових камер та крематоріїв таборів Аушвіц та Біркенау. Спеціальна державна комісія з розслідування злочинів німецько-фашистських загарбників  встановила, що в Освенціумі було знищено понад 4 млн. громадян СРСР, Польщі, Румунії, Франції, Бельгії, Голландії, Чехословаччини, Югославії,Угорщини та інших країн. Німецькі професори та медики проводили у таборі «медичні експерименти» над живими людьми. За ступенем технічного забезпечення та жорстокості знищення людей –це найстрашніший  німецький «табір смерті». 

Бухенвальд - офіційно створений у 1937 році на околиці м.Веймара, Німеччина. Проте перші  в’язні з’явилися тут у 1933 році, коли табір називався Еттерсберг. За 8 років  близько 239 тис. людей були в’язнями цього табору. Спочатку це були німецькі антифашисти, а потім . в роки Другою світової війни , представники багатьoх національностeй . Багато людей загинуло в період будівництва таборі, яке проводилось беж жодного механізму. В’язні також використовувались  власниками великих промислових підприємств.що знаходились  в районі Бухенвальда. Особливо багато  в’язнів   загинуло в філії табору –«Дора» - де в підземних цехах виготовляли літаки- снаряди «Фау».

Дахау -  один з перших концентраційних таборів на території Німеччини, створений у березні 1933 року , неподалік від м.Мюнхена. Він став першим   « дослідницьким полігоном» , на якому відпрацьовувалась система покарань та інших форм фізичного та психологічного знущання над в’язнями. До початку Другої світової війни в Дахау утримувались політичні противники нацистського режиму. В роки війни табір отримав зловіщу  славу , як одного із самих жахливих концтаборів,в якому проводились досліди над в’язнями. Тільки в 1941-1942 році  було проведено понад 500 дослідів над живими людьми. Гімлер та інші нациські високопосадовці часто інспектували табір і спостерігали за цими дослідами.

Майданек-  передмістя Люблина, де восени 1941 року був створений «табір смерті». Був центральним табором, маючи «філії» в різних частинах південно-східної Польщі: Будзинь (р-н м.Краснік), Плешев ( р-н м.Краков), Травніки( р-н м.Вепш). За даними, оголошеними на Нюренбергському процесі, в газових печах Майданека знищено близько 1,5 млн. громадян різних національностей і віку. 

Територія табору складалась із 6 полів на яких було розміщено по 22 бараку у 2 ряди. На п’ятому полі , поряд з крематорієм,були розміщені бараки в яких утримувались жінки і діти, вивезені з Радянського Союзу.

Майданек, як і Освенціум, був табором знищення. Тут працювали газові  камери. Знищували людей  за допомогою газу «циклон_- Б». Одночасно в таборі могли утримуватися  250 тисяч в’язнів.

Бельзен, Берген-Бельзен - концтабір недалеко від м.Целле, Ганновер, Німеччина. Спочатку був створений для противників нацьського режиму., потім значно розширений. На момент звільнення  виявлено 35 тисяч трупів .  а в живих залишилось 30 тисяч в’язнів.

Бельцек -  табір знаходився неподалік Люблина, Польща. В’язнями були виключно євреї. В серпні 1942 року  тут вперше  було використано газ «циклон – Б».

Біркенау (Бржежинка) – «табір смерті», знаходився  в лісах неподалік від Аушвіца. Створений за наказом Гімлера, як особливий центр знищення 100 тисяч радянських військовополонених, яких під час прибуття ділили на пригодних для роботи  та тих, яких зразу ж знищували . Особливу жорстокість і цинізм   до полонених проявила одна з керівниць таробу 30-літня Марія Мендель, яка  особисто відбирала в’язнів, особливо дітей, для відправлення до газових камер. Вона організувала табірний оркестр під музику, якого проводився відбір людей та відправлення до душогубок.

Маутхаузен- концтабір неподалік м.Лінц, Австрія, в 4 км. від м.Маутхаузен. Створений в липні 1938 року, як філія Дахау, з березня 1939 року – самостійний табір за розпорядженням Гімлера і Г ейдріха- єврейський еміграційний центр  у м.Вені та у концтабірі Маутхаузен. В 1938-1945 роках  в таборі знаходились близько 335 тисяч в’язнів  з багатьох країн. В табірній «книзі смерті» зареєстровано 36 318 знищених,за іншими даними , в таборі загинуло більш ніж 122 тис. людей.

Собібор заснований в квітні 1942 року на території Люблинського воєводства, один з чотирьох найбільших «таборів смерті» в окупованій Польщі. В газових камерах Собібора , за деякими даними, знищено близько 250 тисяч людей, більшість з яких євреї з багатьох країн Європи, в тому числі жінки, люди похилого віку, діти. Особливою жорстокістю відзначився 38-річний оберштурмфорер Карл Френцель, який «припиняв дитячі пустощі» тим, що хватав дітей за ніжки і розривав їх  живими, Так він демонстрував любов до порядку і тиші.

Равенсбрюк – р-н м.Фюрстенберг, Німеччина. Концтабір для в’язнів –жінок. Створений в 1938 році, спочатку був розрахований на 6 тисяч , заложниць, але з початку 1944 року в ньому ніколи не було менше 12 тисяч, а  в січні 1945 року їх  кількість досягла 36 тисяч. За час існування в Равенсбрюці загинуло близько 50 тисяч в’язнів. В таборі проводились медичні експерименти над людьми.

Терезієнштадт - концтабір, розміщений в Північній Богемії, 60 км від Праги,Чехія. В листопаді 1941 року Гейдріх наказав евакуювати 7 тис. місцевих жителів і побудувати спеціальний концтабір для євреїв. Спочатку табір мав репутацію як гуманного, «зразкового гетто». Парижзькі євреї  навіть давали хабаря агентам гестапо, щоб бути відправленими в Терезієнштадт . Легенда про гуманний табір вмерла, як тільки Гейдріх  визнав табір, як  транзитну станцію на шляху до таборів знищення.

Треблінка – один із головних «таборів смерті на території Польщі, створений в липні 1942 року. За час існування табору було знищення 700 тис. людей. В концтаборі працювало 30 газових камер, які забезпечували знищення близько 25 тис. в’язнів у день за допомогою газу «циклон - Б».

Грос-розен - невеликий концтабір в районі Штрегау в Силезії, Німеччина. Був створений як додаток в системі трьох основних: Дахау, Бухенвальд, Заксенхаузен. В січні 1942 року табір відвідала медична комісія з метою відбору в’язнів для проведення спеціальних експериментів.

Флоссенбург - невеликий концтабір, що знаходився в окрузі Нейштадт, Верхня Баварія. В кінці 1940 року медична комісія СС обрала табір для відбору в’язнів з метою проведення медичних експериментів.

Діти та підлітки часто ставали  жертвами  жорстоких медичних дослідів. В концтаборі Освенціум після першочергового відбору в’язнів, тсячі яких було відправлено в душогубки, із дітей що лишилися  проводився медичний відбір. Серед тем, що цікавили табірного лікаря, були пересадка органів і тканин, операції по  заміні статті, наслідки впливу  хімічних та шкідливих  препаратів на організм людини та   інше.

Даних про точну кількість піддослідних немає, однак відомо, що із 3-х тисяч відібраних для експериментів  дітей в живих залишилось менше 200.

9 липня 1944 року з  складів концтабору Освенціум на залізничну станцію відправляли «трофейні» дитячі візочки. Їх зібрали після чергової серії страт. «Парад візочків»  ( а візочки були розміщені по п’ять в ряду) тривав на протязі години.

Провести точний підрахунок втрат серед дітей та підлітків в період війни неможливо. І час тут  не єдина перешкода. Є  докази того,  що більшість документів та матеріалів фашисти  встигли знищити, таким чином  замели сліди своїх злодіянь. Все ж – таки встановлено: із кожних чотирьох життів, що забрала війна - одна дитяча. Всього ж в період з 1939 по 1945 роки загинуло мінімум 13 мільйонів юних громадян різних країн світу.

Минуле  тисячами невидимих ниток пов’язане з теперішнім часом. У медиків є термін «обтяжуюча спадковість». Вона є в дітях тих дітей війни, які її пережили, бо  війна   привела до непомірних втрат, нанесла величезної шкоди фізичному та психологічному здоров’ю нації.

 За матеріалами сайту http://bashtanka.mk.gov.ua

Корисні посилання:

http://drpsklibr.at.ua

www.bizslovo.org/content/index.php/ru/chornobyl/206-vyzvolennya-vyazniv.html

http://tsdea.archives.gov.ua/ua/sections/War/camp.html